Блог аноніма. Тобі вже час

michael-rosner-hyman-30557-unsplash

 

Ой як не просто навчитись відпускати тих, котрі не прагнуть залишатись в твоєму житті, і в житті котрих немає місця для тебе! Особливо, якщо людина є дуже дорогою тобі. Десь колись хтось сказав: «Люди, які мають спільне минуле, не можуть бути чужими»… Хм, ще й як можуть.

Спершу  в це важко віриться- стадія «Несприйняття». Потім починається стадія: «А давай все повернемо» (мудрий той, хто не ведеться на таке), після цього етап: «Перегляд спільних фото і перечитування листування в соцмережах». Наступна стадія на межі параної «Переглянути всіх його друзів на facebook, щоб знайти ту, котрій він ставить найбільше лайків». Після цього етап «Що я в ньому взагалі знайшла?».  І наче починає відпускати. З часом приходить усвідомлення, і все стає на свої місця.

Проте дуже часто людина зупиняється на несприйнятті даного, тим самим завдаючи собі шкоду…

Ми плачемо за своїм котом чи собакою, і намагаємось заглушити біль втрати, купуючи нового чотирилапого друга, надіючись, що він так само матиме зелені очі, ніжно муркотітиме і вистрибуватиме на коліна щоразу, коли ви сідатимете на стілець. Але от халепа: очі стали карими, замість муркотіти він нявчить як березневий і він далеко під своїм пухнастим хвостом мав ваші обійми. Бо от такий він кіт і його не цікавить, що він має бути точною копією вашого попереднього улюбленця. І це нормально! Він такий, який він є, і байдуже, що ззовні в нього стільки ж смужечок і біленькі лапки як у його  попередника.

Те ж саме і з людьми, ми завжди намагаємось знайти точну копію. І ось тут починається найцікавіше: недостатньо високий, недостатньо брюнет, недостатньо цікавиться книгами, недостатньо любить “Марвел”…і ще сотню таких “недостатньо”. Але от постає питання «До чого недостатньо»? Чи краще сказати «До кого недостатньо»? От-от. Є той один, який задає тон всім іншим, з яким порівнюєш, і на якого рівняєш усіх інших.  Той ідеал, в якому втілилось усе найкраще, ну просто голівудський красень з IQ Енштейна і серцем Робін Гуда. І так може тривати довгий час. Але чи справді ця людина такий ідеал? Чи може це все просто ілюзії, і наша ідеалізація? Як там писав Лев Толстой «Не краса викликає любова любов змушує нас бачити красу

І от пройде шість років…пройде ота любов і ти помічаєш, що твій «об’єкт захоплення» не такий вже і захоплюючий, і книги він читає зовсім не того жанру, які полюбляєш ти. І перевагу надає DC, а не Марвел (це я вже трішки перебільшила, бо Марвел люблять всі!). І розумієш, що любиш ти все таки карі очі, а не зелені. Але ти впевнено всі ці роки прирівнювала до цього еталону. І ось він момент розчарування!

Довгий час вірила в наївне “можна розпочати все спочатку”. А от не можна! Ніколи, ні за яких причин не допускайте такої помилки. Ти очікуєш кілька років, радієш Його невдалим стосункам  і просто чекаєш. Чекаєш. І знов чекаєш. Ти завжди приходиш на допомогу, ніколи не говориш про свої проблеми, не зізнаєшся в почуттях. Ти такий собі прототип веселої цікавої подруги, з якою завжди просто. Так-так, саме подруги. Адже ви залишись “хорошими” друзями, тільки б не втратити з ним зв’язок. І одного чудового дня, о диво! План дав чудові результати. Та це тільки на перший погляд. Тому що здавалося б перед тобою той самий, але все вже інакше. Тому що пройшло 6 років! В кожного за спиною вже чималий ранець досвіду, який не завжди йде на користь. Згадуються вчинки, які мали б залишитись в минулому, бо ви так пообіцяли одне одному. Але ж ні! На те вона й пам’ять, щоб згадувати всілякі отакі дурниці в непідходячий на це час. А ще підозри! Оооо…їм взагалі потрібно виділити окреме місце на авансцені в театрі почуттів. Третя ночі, а він онлайн і тобі нічого не пише? Точно переписується з іншою! Не відповів на телефонний дзвінок з першого разу? Все, зраджує. Де ж була ця фантазія в школі, коли додому давали написати твір=) А ще не варто забувати про те, що тебе також прирівнюють до еталону. В результаті ти отруюєш його життя, і своє заодно.  І отих твоїх 6 років просто пішло коту під хвіст. Шість років ідеальної стратегії, великої брехні, і геніальної акторської майстерності і з таким гучним провалом. Аплодисменти, що ще тут скажеш.

Розпочати спочатку можна і навіть дуже потрібно, але з новими людьми, нові історії і в нових місцях. Старим стосункам варто просто подякувати за  чудові моменти, спогади і досвід. І з легкістю зійти з цього заржавілого локомотива, який тримає напрямок в нікуди.   Впевнено  крокувати далі, пам’ятаючи про одне «Кохання дружбою не псують. Кінцем є кінцем».

Дякую! Це наша кінцева… Тобі вже час

 

Анонімний автор