Данило Карпа. Якою повинна бути сучасна школа

 

Школа. Урок. Учитель пояснює нам новий матеріал. Робить це дуже натхненно: кожне слово, яке виринає з його уст, просочене щирим ентузіазмом та любов’ю до того, про що він розповідає. Але чомусь класом гуляє тихий гул. Озираюся і бачу, що я чи не єдиний з учнів, хто намагається слухати викладача: хтось ловить ґав, хтось виконує домашнє завдання з інших предметів, хтось чатиться, а хтось узагалі розмовляє впівголоса. Дивуюся цьому і вслухаюся в слова вчителя. Чим більше пробую зануритися у те, про що він говорить, тим більше розумію, що розповідає він про цікаві речі. Наступні півгодини я, мов губка, вбирав у себе кожне слово вчителя з широко роззявленим ротом із цікавості. Але під кінець уроку шум посилився і слухати матеріал стало просто неможливо. Це наштовхнуло мене на роздуми, адже рівно сорок п’ять хвилин тому, на попередньому уроці, ці самі діти з ентузіазмом слухали вчителя й навіть не було мови про перешіптування.

Попередній урок був незвичайним. Декількома тижнями раніше прийшов “наказ згори” про те, що ми маємо організувати “відкритий урок” для інспекції. Отож, ми дуже активно готувалися до цієї події. Учитель розподілив учнів на групи, кожна з яких готувала матеріал з певного питання. Ба більше – кожну групу зобов’язали підготувати яскраву та цікаву презентацію, яку демонстрували на щойно подарованому державою мультиборді. За уроком мала пильнувати завуч  – причина такої сильної підготовки.

У день уроку ми хвилювалися, але все вийшло чудово. Учні були захоплені і з радістю вступали у дискусію, як тільки вчитель давав таку можливість. Кожен намагався проявити себе по максимуму і діти не встигали закінчити свою думку, як угорі простягалися декілька інших учнівських рук.

То в чому ж справа? Діти не шанують бездоганно підготовлених учителів, чи справа в чомусь іншому? Спробуємо розібратися.

Дискусія

Уявіть собі самодостатню особистість. Уявили? А тепер уявіть, що вона позбавлена можливості спілкуватися. Картина не клеїться, правда? Авжеж, адже бажання обговорювати щось та ділитися своїми думками – природня потреба кожної людини, а особливо тинейджера, який росте та пізнає щось нове кожного дня.

Кожен коли-небудь мав нагоду поспілкуватися з людиною, якій ти говориш слово, а вона тобі десять. Хочеш розповісти їй щось, а вона не дає й слова вставити. Не найкращий співрозмовник, правда? А саме так учні й сприймають учителів, які занадто захоплюються власними виступами й не тільки не заохочують дітей ставити запитання, а й своїми вчинками деколи досягають протилежного ефекту.

Раніше, у повоєнні роки радянської епохи, родом з якої і є наша система освіти, надзвичайно сильно цінувалася інформація, бо книг та підручників у зруйнованій країні бракувало, а про кіно й телебачення мало хто й чув, особливо у віддалених селах. І єдиним джерелом знань для тодішнього покоління був саме вчитель. Дітвора, яка хотіла щось знати, буквально сиділа й вбирала кожне слово викладача. А сьогодні, буває, навіть відмінники не слухають учителя. А навіщо? Адже ж в Інтернеті можна знайти все у два кліки!

Потрібно перестати навчати так, щоб освіта асоціювалася з чимось нудним

Сучасним дітям варто дати можливість та заохочувати відповідати по темі і висловлювати свою думку з тих чи інших питаннь.

Узагалі, дуже ефективно виглядає методика проведення типового «відкритого уроку»: учитель дає на домашнє завдання вибраним учням певну тему, а у школі діти дискутують на неї вже цілим класом. Таким чином педагог вб’є відразу двох зайців одним пострілом: і діти активно працюватимуть на уроках, і йому потрібно буде витрачати значно менше енергії на проведення заняття.

Якщо більшовики спробували б зробити агітаційне гасло, опираючись на сказані мною ідеї, то це звучало б так: “Уроки дітям!”.

Технології

Не знаю як в інших школах, а в моїй чи не в кожному кабінеті знаходиться проектор чи телевізор. Та от активно використовувати їх поки ніхто не поспішає. А даремно! Сучасні технології покликані зробити урок доповненим.

Я прихильник думки, що ніякі комп’ютери ніколи не замінять справжнього спілкування людини з людиною, у тому числі й процес шкільного уроку, який проводить співчутливий, добрий та гарно підготовлений учитель. Але завдяки досягненням технічного процесу учителі та діти можуть підтверджувати свої доповіді барвистими ілюстраціями та пізнавальними відеороликами. Cучасному поколінню дітей, яке виростає у бурхливий період комп’ютерних технологій, цікаво все, що пов’язане з ґаджетами. Інтерактивні ігри та тести на уроках зацікавлять навіть найнепосидючіших першачків.

Отож, яке моє бачення ідеального шкільного заняття? Пригадаймо “відкритий урок”, про який я згадував на початку. Там і декілька дітей мали цікаву тему на домашню підготовку, і була цікава дискусія, у якій брали участь усі, і яскрава презентація доповнювала кожне слово доповідача. Саме так я бачу ідеальний урок.

Потрібно навчитися проводити цікаві та пізнавальні заняття для сучасних учнів не тільки у виняткові дні атестацій учителя, а й поширювати цю практику на шкільні будні. Так, дуже не просто відмовитися від застарілого стереотипу ідеального уроку, за яким слідувало не одне покоління педагогів. Але світ не стоїть на місці, діти змінюються і вчителі мають змінюватися разом з ними.

Я вважаю, що навчати так абсолютно неважко. Головне переступити ось цей поріг змін. І впевнений, що у наших учителів усе обов’язково вдасться. Не варто слухати всілякі там стереотипи про вік педагога. Я знаю не одного вчителя, якому вже за п’ятдесят, а він може легко знайти мову з сучасними школярами.

 

Данило Карпа

Матеріал та фото взято з інтернет-видання “Український інтерес”