Диво-жінкИ

Жодна суперсила уявних героїв не порівняється з силою пересічної жінки/дівчини. Але в той же час, коли у фільмах ця суперсила є явною: вміння вмазати так, щоб печінка випала чи кинути в когось автобусом, то в реальному житті суперсили дівчат не помічає ніхто, ба навіть вони нівелюються.

Чоловіки та жінки рівні (я сподіваюсь), але різні. В той же час в жінок є козир, від якого виграють лише чоловіки, дивно чи не так?

В жінок напрочуд велика віра, вони можуть з будь-якого чоловіка (ну майже) зробити супергероя, вони настільки вміють вірити, підтримувати, заспокоювати та давати сили, що чоловік поряд з такою жінкою, дійсно захоче гори звертати і зверне їх обов’язково. От тільки,  як і у всіх супергероїв, у жінок проростає альтруїзм, дуже нездоровий, по раз самовбивчий альтрузм.

Розумію, що підтримувати чоловіка можна, і потрібно, але ж не за свій рахунок. Не за рахунок віри в себе і любові до себе. А ми прямо таки матері-героїні, заради пересічного «героя»,  що приріс до дивану, героїчно готові заради нього все зробити і все пробачити. І вміємо так само героїчно в себе не вірити. Не вірити у власний талант, власні сили. Вірити, що думка особи чоловічої статі (навіть якщо він  менш досвідчений, чи менш розумний) обов’язково є авторитетнішою ніж наша власна.

І я просто сходжу з розуму від нашої супердурості. Адже в одному виступі на ТЕДх про спроби та помилки йшлось проте як на свої помилки чи невдачі реагує чоловіча та жіноча статі. Чоловіки, навіть якщо їм не вдається з першої-другої спроби виконати завдання, все одно продовжують добиватись результату, вони запитають, вони дістануть відповідь і при цьому будуть самовпевнені і спокійні.

Жінки ж, якщо перші спроби завершились невдачею, спершу подумають, що з ними щось не так, що вони не розумні і що самі винні, а потім кинуть спроби, зазвичай навіть не запитуючи поради, бо “це не так як треба”.

Плюс: є статистика, що чоловіки подають своє резюме на вакансію, якщо вони підходять хоча б на 60% вимог, жінки в цьому самому варіанті подають  своє резюме лише за умови 95-відсоткової відповідності своїх навичок. Що це означає?

Що ми жінки вимагаємо від себе або ідеалу, або відмовляємось від всього.

Нас виховує таким суспільство: якщо ти не маєш 95% ймовірності на перемогу, то навіть не намагайся. І звісно жінки здаються, хоча за тих самих умов чоловіки і не думають здаватись. Хіба хоч один з них турбувався про зламаний ніготь перед побаченням чи про те, як культурно сказати, що потрібно в туалет чи турбувався, що дівчина  образиться, якщо він скаже, що це місце і люди його бісять? Дайте подумати. Ні, жоден. А дівчата  панічно бояться бути не ідеальними: схуднути до приїзду хлопця/до свят. Сподобатись його сім’ї, сказати про те, що тебе не влаштовує, щоб він не образився, погодитись на зустріч, навіть якщо, тобі не зручно в цій годині.

Ми дійсно  як ніндзя балансуємо і борсаємось в цьому неідеальному житті, щоб здаватись ідеальними.

Але ж пам’ятаєте? Ідеалу насправді  не існує.

І  до решти якщо комусь з дівчат подобаються такі “танці”, то це лише їхня воля, але з іншого боку заради чого? Заради хлопців? Заради того, щоб сказали, що ти ідеальна чи хороша господиня чи заради чого ці жінки так вчиняють? Я не знаю.

Мені сумно за жінок, бо вони зовсім не вміють себе цінувати, а бути впевненими в собі також не дозволяють, бо пом’ятаєте ж оці 95% відповідності!

Тому ми применшуємо свої таланти, здібності, можливості та силу. І поки ми в себе не віримо, то  вкладаємось  лише у зовнішності і прагнемо до знову ж таки неіснуючого ідеалу – модельна фігура, зачіска і мейк як з обкладинки журналу, в сексі лише акробатичні пози як в порнороликах. Ми думаємо, що якщо покажемо лише хорошими/красивими, то нас полюблять і приймуть інші наші недоліки, а там гляди і ми себе полюбимо. Тож навіть любов до себе і самоповагу ми думаємо, що отримаємо лише через чоловіків, лише через цю призму любові.

Але дівчата, серйозно? Це ж дурість.

Постійно впадаємо в дві крайності:

  1. Коли дівчата через призму сприйняття них хлопцями женуться лише за зовнішньою красою і модою (навіть у вигляді губ) і постійно вишукують недоліки у собі. По раз настільки, що більшість опитаних дівчат мною дівчат не задоволена формою свого носа. Звідки ви думаєте взялись ці штамповані дівчата, які у Інстаграмі виглядають як одна?
  2. Коли дівчата такі “буду виглядати якнайгірше” якщо мене хтось полюбить таку, то він прямо має чисте серце. Але ж спеціально так себе не любити і не доглядати, щоб комусь щось довести також виглядає нездоровим.

 

Тому я за те, щоб виглядати як ми хочемо. Без «гіалуронки» в губах «щоб полюбив» і без мішків замість одягу на нас «щоб хтось спершу помітив душу, а потім тіло» . Бо це знову ж таке орієнтування на зовнішній вектор – на когось, воно робить нас залежними від чиєїсь суб’єктивної і далеко не експертної думки про нас самих.

Я за баланс, не як відчайдух у пошуку ідеалу, а як людина, яка вважає, що спершу потрібно полюбити себе і поважати свої почуття і бажання, а потім можна вже дивитись на інших і нести любов і добро цим іншим.

Автор  С. К.

Редакція не відповідає за вміст блогу