Кокоси, фініки і Google, – один день з життя travel-блогера

Мандрівниця та Instagram-блогерка Анна Шаблій поділилась одним днем зі своєї подорожжі Середземномор’ям.

Вчора ввечері ми змінили паркінг і спали вночі під шум хвиль Середземного моря.
Прокинулись під цю саму мелодію природи і одразу вийшли на майже безлюдний пляж.
Весна тільки розпочалась, а тут вже так тепло: сонечко гріє, все зелене навкруги, цвітуть квіти.
Якщо б було трохи тепліше, я б ризикнула й забігла у холодне море, але поки що свіжий вітерець не
дозволяє мені так бадьорити свої тіло й душу.

Поки я блукала у пошуках гарних мушель (і я таки натрапила на три
гарних), Містер Інкогніто знайшов під пальмою три кокоси! Це навіть більш
дивовижно, ніж зірвати апельсин з дерева. Кокоси під пальмою – це ж вже
зовсім з іншого світу!

Ми одразу пішли до машини за швейцарським ножем. У
Google знайшли, що робити з тим кокосом, і штопором зробили два отвори. Я
швиденько збігала за соломинкою до найближчого кафе і вже приготувалась
до райської насолоди у вигляді куштування кокосового молока, але… але після
«невеличкого розчарування» знову довелось звертатись до Google по
допомогу. Виявилось, що кокосове молоко – продукт переробки м’якоті, а ось
те, що пила я і Містер Інкогніто (а його міміку у той момент треба було бачити)
– кокосова вода. Вона дуже корисна для активізації роботи мозку, але має
дуже специфічний смак, «на любителя», так би мовити.

На цьому поїдання плодів пальмових не завершилось. Вздовж пляжу, по
якому ми прогулювались, росло ще багато пальм і деякі з них – фінікові. Я цей фрукт
полюбляю, тому вирішила скоштувати його одразу від природи. Пальми – дерева
кремезні і непохитні, як же дістати до фініків? Але я була б не я, якщо б у мою
голову не прийшла винахідлива дурниця. Я швиденько збігала за двокілограмовим
камінчиком з пляжу і «е-е-ех!»… трішки не попала. Ще раз – «е-е-ех»… Збила! Збила фініки. Два
неспілих, а один – як має бути. Ним сама себе й почастувала. Не знаю, чи відчував себе хтось на
світі таким щасливим, смакуючи фінік, як я почувала себе у ту хвилину…

Це був прекрасний день на берегу Середземного моря і найкращим його завершенням могла
стати лише пляшка вина, розпита під мерехтливі вогні далекої набережної, під миготіння літаків у
небі і під таку неперевершену мелодію природи – шум хвиль.

 

Анна Шаблій