Львівське село у Литовському зомбі-апокаліпсисі, №1

Привіт, бродяги! Мене звати Уляна і я ніби журналіст чи щось таке. Я завжди хотіла і любила писати і зараз, завдяки вдалому збігу обставин, чи то може Меркурію в Марсі, я маю нагоду ділитися своєю писаниною з широким загалом.
 Та от, трошки більше про мене і формат блогу. Я студентка, 3 курс. Вчуся у Литві, у міжнародному університеті за американською системою навчання, все навчання англійською, так що Лондон іс зе кепітал оф Грейт Брітан я вимовляю майже без акценту. Моя спеціальність називається Contemporary Communication з модулем Corporate Communication. Так от, ким я буду коли виросту я не знаю, надіюся, що таки буду людиною. 
В цій своїй писанині (aka творчість) я хочу поділитися своїми враженнями і досвідом від навчання за кордоном, можливостями, а також різними мотиваційними лайфхаками, які не дали мені захиріти в цій холодній Литві за майже 3 роки. Також, я хочу поділитися своїми враженнями від однієї програми, що в корені змінила моє життя і ставлення до багатьох речей. Ця програма – це Work and Travel USA. 
Важливою частиною мене, є книжки, я книгоман і букволюб, відповідно це викликає розвиток мозку наслідком чого є філософія і різні роздуми. Обіцяю, що не буду перевантажувати ефір всякою пустою балаканиною, але це не точно.

Та й таке, stay tuned і побачимося!

_______________________________________________________________________________________

#1

Так от, я вже згадала, що живу вже 3 рік в Литві і вчуся в європейсько-американському вузі. І зараз я хочу вас поближче познайомити з цією прекрасною і сонячною (ні) країною.
Взагалі, ця замітка мала би починатися зі слів – В Литве люди не знали солнца. А якщо серйозно – то сонячних днів тут направду дуже мало, так що я ще не втрачаю надію зустріти тут свого Едварда Калена ( де мій 2007 рік).

Трохи сухої інформації для тих, хто як і я три роки тому шукає Литву біля Болгарії і вважає, що Литва і Латвія – це те саме, просто звичайна опечатка.
 Отож, Литва – це невеличка країна, зі столицею у Вільнюсі. Близько 1000 км від мого коханого Львова або приблизно 20 годин в автобусі. Розташована майже біля Норвегії (через море), входить до трійки Прибалтійських країн: Латвія, Литва, Естонія.
 Живу я тут в Клайпеді, прямо на березі моря. Все життя мріяла, щоб до водички було рукою подати, так от, не повторюйте моїх помилок, формулюйте бажання правильно. Біля ТЕПЛОГО моря, а не північного, яке можна лише споглядати з берегу, борючись з вітром і намагаючись не задихнутися, заплутавшись у власному шарфі. Тепер загадую бажання про магістратуру десь на Канарах, може пощастить.

Щоб реабілітувати Клайпеду, мушу зазначити, що це дуже навіть гарне містечко – тихеньке, маленьке, з великою кількістю милих кав’ярень.
 Але клімат (це моя хвора тема, як бачите) дуже вологий, вітряний і взагалі просто бяка, якщо не світить сонечко, а сонечко, особливо в Клайпеді, з’являться тільки по великих святах (і то не завжди). Тому я, як кожна порядна людина, ходжу в депресії через відсутність вітаміну D.
 Саме тут, в Литві, у мене появилася звичка закутуватися у шарф з головою, бо інакше просто смерть зачісці і волоссю – розтріпується за пару секунд. Ну і ще я тепер фанат шарфів 2 на 2 метри. Я не жартую. Кожен виживає, як може. І ще, забудьте про фен, мої улюблені пальта я залишила у Львові, ходжу я в водонепроникній курточці, яку мої любі і делікатні друзі називають дитячим наметиком і питають в якого ж бідного малюка я її віджала. Скажу по секрету – вони просто заздрять.

Ще один fun fact про Литву, який для мене дівчини зі львівського села став – спеціальні місця для вигулу собак, де господарі обов’язково мають ходити з пакетиками за своїми улюбленцями і прибирати ( тут стоїть смайлик із зображенням персонажа з картини Мунка). А за 2 роки у Клайпеді, я ще жодного разу не бачила бродячих собак.
 Клайпеда, як і Литва загалом – це місто соціопатів і передвісників зомбі-апокаліпсису. Місто майже завжди порожнє, головний пік активності: 7-8 ранку.
Ще одне болюче місце – всі кафе закриваються близько 20:00. Тому для мене, як для львів’янки було шоком, що якщо я хочу кави в 9 годині вечора – треба йти або на заправку, або МакДональдс на іншому кінці міста.
 Загалом мені подобається в Литві.

Всюди чисто і тихо. Ще видно трохи залишки СРСР і кидається в очі, що Литва бідніша, наприклад, за ту ж Польщу, але Україна явно програє в плані інфраструктури (доріг, будинків, чистоти на вулицях).
 Та найважливіше – Литва звела мене з людьми, без яких я не уявляю свого життя. Вона дала мені мільйон спогадів та кумедних і не дуже ситуацій, і я серйозно задумуюся, щоб коли я виросту зняти серіал про це все. 
А в наступних постах я трішки більше розповім про університет, культуру і взагалі багато про всякого різного і сумбурного, бо таке життя!

Та й таке, stay tuned і побачимося!

Уляна Онишкевич