Людяність у XXI столітті


Пригадайте на хвилинку ваш останній похід на роботу, навчання, прийом лікаря чи в інших справах. Якщо точніше, то зосередьтесь на людях, які вас оточуювали. Підозрюю, в уяві зринуть тільки опущені вниз втомлені та похмурі лиця перехожих, а в громадському транспорті ще й невдоволені репліки буркітливих осіб. «Найкраща» картина від якої так і пре зарядом бадьорості й натхнення на важкий робочий день.

А тепер згадайте останню прогулянку парком, де дорогою вам зустрічається мама, якій чадо безперервним потоком ставить смішні, безглузді, а іноді й незручні запитання, або маленька дитина, яка біжить вам на зустріч із найщирішою з усіх можливих усмішок і просить кинути їй м’ячик. Правда ж це викличе у вас посмішку у відповідь?

Веду я це до того, що все в нашому світі є взаємним. Тому, коли в тебе немає настрою, будь ласка, не намагайся зробити так, щоб твої проблеми нашкодили іще комусь.

Колись давно один мій викладач сказав мені досить цікаву річ: «Є люди, а є людиська». Я спершу просто посміялась над цим, оскільки мені видалось це якоюсь нісенітницею. Проте вже зовсім скоро я й сама переконалась у доречності цих слів.

Люди – це ті особи, які намагаються шукати щось хороше у всьому, що з ними трапляється. Не зважаючи на те, що можливо їх день було безповоротно зіпсовано, вони намагаються бути лояльними до оточуючих, не навантажувати всіх довкола негативом.

А от людиська – це так звані «песимісти», які з великим задоволенням одягаються в усе коричневе і йдуть псувати усім настрій.

Зрозуміло, що сірі будні іноді настільки виснажують, що просто не вистачає сил видавити із себе хоч якийсь позитив. Але ж ви можете хоча б спробувати ділитись своїм настроєм, коли він у вас таки є.

Зовсім недавно сама опинилась у подібній ситуації, коли в кінці важкого робочого дня, повертаючись пізно додому, я сперлась на поручень у трамвайчику. Прокручуючи в голові останні події стало настільки прикро, що хотілося розплакатися.

Але в потрібний момент, у потрібному місці з’явився рятівник, а точніше звичайнісінький незнайомець, який як і я просто був пасажиром. Він усього лиш прошепотів мені на вухо, що я неймовірна і попросив посміхнутись, а в кишеню пальта поклав шоколадку. Я була настільки шокована, що навіть не встигла подякувати йому, як він вже на наступній зупинці вибіг з трамваю.

Здавалося б, нічого особливого, звичайнісіньке прохання, ну і солодощі, як приємний бонус, але врятували мене саме його слова, адже в такі моменти починаєш розуміти, що ще не все втрачено, існують ще небайдужі люди, які завжди готові допомогти.

Зовсім не має ніякого значення те, як ви можете когось врятувати. Нехай це буде якась матеріальна, словесна або ж емоційна підтримка, бо  важливим є те, наскільки це є щирим та безкорисливим.

«Легко говорити про добро, коли тебе нічого не турбує”. Нічого не турбує тільки дітей, адже поки їх не навчать думати «правильно», в їх головах народжуються прекрасні ідеї, вони відкриті до світу і готові ділитись своєю безпосередністю та відвертістю з цілим світом.

Тож, люди, ніколи не забувайте про ті прекрасні часи, коли ви були маленькими. Спогади ламають кригу, змушують розчулитись та впевнитись, що все починається з нас і нашого ставлення до всього, що нас оточує.

Таня Полозок
Фото: Unsplash

 

Підписуйтесь на нас у Telegram