«Творчий шлях — це молоко, випите у спразі запеклою бабусею на Краківському»

Руслан Гуменюк — сучасний український письменник постмодерніст, журналіст та фотограф. Людина, яка пише книги, щоб дати суспільству шанс зрозуміти важливі проблеми соціуму після прочитання. У своєму інтерв’ю він поділився власними поглядами на сучасну літературу, розповів про свій творчий шлях та дав поради літераторам-початківцям.

Які книги Ви любите?

По правді, читав не багато, тому, як каже мені мій друг, це виробило в моїй писанині окремий стиль, не схожий на інших авторів. Я  просто не читав їх і не копіював нічого з їхніх стилів, манер писанини. З того, що читав: Алан Мур, автор графічних бестселерів, обожнюю Айзека Азімова і всі його книги, Річарда Метісона, його «Я — легенда» люблю перечитувати часто, Чака Паланіка — «Бійцівський клуб». У книзі «Я — легенда» дуже сумний уривок з собакою, якщо Ви дуже чутливі, то краще не читайте її. Екзюпері, Еріка-Еманнюеля Шмітта та багато інших творців емоцій на папері. Ледь не забув Данте Аліг’єрі, Шекспіра та навіть мого друга Руслана Бокала. Заходили в його паблік із віршами? Наразі це найкращі сонети, які я коли-небудь читав. Чого вартий тільки вірш «Заповіт», тільки не від Шевченка, а від Бокала. Шкода, що на це звертається мало уваги.

Як можете оцінити сучасну літературу з точки зору письменника і журналіста?

Сучасна література — це повторення минулої літератури. Всі стилі вже винайдені, все, про що можна, вже написано. Зараз іде повторення і викривлення, змінювання. Звісно — це зовсім інше, ніж минуле. Велосипед уже винайшли, ми просто вдосконалюємо його, як у телевізійному шоу «Тачки на прокачку» оновлювали машини. Фарбуємо його, змінюємо мастила, викидаємо зношене сідло і ставимо нове, змінюємо всі деталі на нові та блискучі. Можливо, буде і щось далі після постмодерну, але наразі ми перетворили велосипед в металобрухт. Адже зараз діється хаос у літературі. Творчість зараз — це все. Тому навіть квиток, який у вашій задній кишені, той самий квиток із потягу, що ви забули викинути, може слугувати як витвір мистецтва, він пожмаканий погнутий і такий дивацький. А те, що на ньому пише, можна навіть зачитати як верлібр. Отакої.

Що розумієте під поняттям творчість?

Замість творчості нехай буде темінь. В ній нам дуже добре, ми прийшли звідти і підемо туди. Можна додати біль, через який ми тікаємо далеко за гори або починаємо робити те, що нам до душі. Воля — якщо ти не відчуваєш павутини на руках. Найкраще її відчути, коли вибігти в проливний дощ на вулицю, коли всі ховаються від нього, і бігти, бігти, не ховатись, вдихаючи на повні груди свободу. Є багато дивацтв, які породжують думку, що це ніби «творчість». Трясця! Запхніть її назад туди, нехай не вилазить, воно любить темноту. І ці дивацтва роблять нас унікальними, несхожими, вільними.

Як розпочали свій творчий шлях?

Творчий шлях… його нема. Ми завжди вигадуємо собі його. Тут або ти просто пишеш, або не пишеш. Пишеш, мовчиш і знову пишеш. Якщо ти почав писати, то ти вже нікуди не дінешся. Писатимеш до кінця своїх днів. Хочеш ти цього чи не хочеш, в тебе труситиметься мозок, поки ти не виплюнеш з нього букви на клапті паперу, які потраплять під руку. О так! Буває і ломка, якщо довго не пишеш. Тому творчий шлях — це молоко, випите у спразі запеклою бабусею на Краківському, його не існує, як і її.

Ким надихалися, коли писали свої книги?

Надихало мене життя в цьому суспільстві. Намагався висвітлити все, що довкола: від маршруток до тих самих запеклих продавців молока на базарі, які мусять втулити комусь те молоко врешті-решт. Все, все що капало в думки, те й писав. Фіксував, наче фотоплівкою, теперішній час, тільки вийшла не фотографія, а списана сторінка. Якщо придивитися, то надихатися можна всім, що є довкола. Все потрохи ніби є джерелом надихання. Але, звісно, найбільше надихає протилежна стать, від якої прямими потоками пульсує натхнення, а ще краще, коли вона без одягу. О, звісно, невичерпна криниця натхнення — це Кохання, точніше, травми від нього. О такої.

Як Ви пишете свої книги?

У своїх книгах я завжди закладаю 25 кадр (історія, суспільні проблеми) читачам. До прикладу, в «Н2О» це була проблема хуліганства. У «Бабайку» — це наркотики. Хочу показати й переконати читача, що це погано, що того робити не варто на прикладі головного героя. Я не намагався надихатися, я просто намагався зробити щось корисне. Вставити свою маленьку цеглинку в виховання школярів, підлітків та й навіть уже дорослих. Адже всі читають постмодерн, всі хочуть його: зараз як-не-як — це найбільше з усього, що є. І я даю його в повній красі, але приховуючи в ньому той самий 25 кадр. Після прочитання читач задумається, він отримав те, що хотів, але водночас щось і змінить його до кращого. Ось що я намагаюся зробити. Це надихає. «Бабайка» важко зрозуміти, навіть і мені самому. Але якщо уважно вдуматись, то отримаєте нехилий катарсис, трясця!

Ваші книги ґрунтуються на вигадках чи переважно на реальних подіях?

Що-небудь, що пише той, хто пише, — це є його вигадка. Будь-що. Чи це історичний роман, чи це фантастика. Всюди він покаже те чи інше, як це бачить він. Навіть, якщо це дуже відома історична подія. Тому і вимальовується відповідь на питання сама собою. Але здебільшого все це — вигадка, хоч і приправлена реальністю. До прикладу, в «Н2О» є деякі сцени хуліганських поєдинків, які я писав ще тоді, коли в мене не загоїлися рани. Поєдинків різних: чуттєвих і романтичних, імпульсивних та фікцій. Чому ви зразу подумали про бійку? Я чемний, я не б’юся, але, звісно, і їх я прикрасив. Хоча мені це мало виходить. Зазвичай я пишу те, що думаю, без всіляких там описів та романтики, прямолінійно.

Чи є якісь вікові обмеження на Ваші книги?

Звісно, дітям читати себе я б не порадив. На разі те, що я пишу, — це для свідомих. Або для тих, які намагаються стати свідомими.

Що Ви можете порадити тим, хто хоче почати писати?

Я ще не доріс до того, аби радити, адже сам початківець у цьому. Навпаки, мені потрібні поради. Я взагалі не вважаю себе письменником, адже це важка копітка праця, до якої ще бігти, іти, повзти. От коли вже за спиною буде не один десяток книг, тоді зможу дозволити собі розкидатися порадами. А зараз порадьте ви мені.

 

Христина Гавришків